Мистецький проект "Маска" проходив у Львові 1-9 вересня 2016 року в Львівському палаці мистецтв. Проект реалізовувався рамах пілотного проекту фестивалю LEMinarium в рамах бієнале ТИЖДЕНЬ АКТУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА , Львів, 2016.
Проект
«МАСКА» LEM
«А раніше? Де я була?
Або було ?! Раніше? Звідки я взялася?...» – Станіслав Лем «Маска»
«Маска»
Лема – це твір про «віднаходження себе», про самопізнання…
Про
драму свідомості, що намагається вийти за межі себе і визначити сенс власного
існування.
Проект
«Маска» – про ТІЛО, яке шукає, яке живе, яке вбирає, яке віддає, яке приймає,
яке міняється…
Автори:
Тереза
Барабаш (UA), Михайло
Барабаш (UA), Даніель Конюш (PL), Антон Лапов (UA), Сергій Петлюк (UA), Славомір Собчак (PL), Якуб Ясюкєвіч (PL)
Куратор:
Михайло Барабаш
Якуб Ясюкєвіч (PL), "Шторм", короткометражка, 2012
Фільм за мотивами катастрофічного Міфу
про сонячну гіперактивність в кінці 2012 початку 2013 року. У цьому Міфі,
надзвичайний сонячний шторм і його наслідки - магнітна буря – стає причиною
глобального порушення в роботі електронних пристроїв, навігації і руйнування
електромереж. Показ фільму відбувся 21 грудня 2012 року.
Створення фільму керувалося концепцією
Беккета ( "скит радіо"), за допомогою якого драма внутрішнього героя
поширюється на кілька окремих ролей - символів або голосів. У фільмі є один
актор, але діалог записується на чотири голоси: диктор радіо, співак, навігації
і астролог. Всі голоси де-факто були записані одним і тим же людиною, яка
приймала різні конвенції та способи артикуляції. Диктори представляє специфічні
особливості народу лженауки і деяких засобів масової інформації. Навігація
представляє науковий підхід в кривому дзеркалі. Співачка є пасивне ставлення,
швидше байдужість до цієї проблеми. Астролог представляє відношення до
Просвітництва, чи Міфу про Апокаліпсис має відношення амбівалентне.
В Четверній ролі грає Нікодем Каспровіч.
У фільмі вони використовуються візуальний матеріал в результаті спостереження
астрономічних дослідницьких центрів для потреб космічних програм НАСА. Ці
матеріали доступні у відкритому доступі. Саундтрек є кавером, створений,
виконаний і записаний спеціально для фільму.
Антон Лапов (UA). "Post_identity (Study of Identity #4)", відео інсталяція, 2016
Робота являє собою
завершення циклу Studies of Identity який було започатковано у 2013 році у
Луганську. Перші три роботи були спробою окреслити питання ідентичності у
кожній з трьох площин її формування - персональної інтроспекції, соціального
простору та культурної пам’яті. Однак тодішній рафінований ентузіазм
застосування подібних рівнів теоретизування до технологічних методик мистецтва
було навесні 2014 року поставлено під сумнів зневірою щодо гуманістичного
проекту людської раціональності.
Повертаючись через три роки номадичного існування до Studies of Identity я хочу
поставити питання релевантності категорії індивідуальності у сучасному
пост-цифровому контексті. Чи можна говорити про можливість персональної
ідентичності коли вона заміщується ідентифікацію військових цілей, або, чи може
вона бути визначеною через суспільний простір який розмічено сіткою новин
соціальної мережі, а колективна пам’ять, при цьому, делегована алгоритмам
аналізу групової поведінки користувачів он-лайн сервісів. Всі зазначені режими
самовизначення особистості розчиняються у єдиній хмарі обчислюваної
пост-ідентичності.
Михайло Барабаш (UA), "Гігроскопічність", відео інсталяція, 2016
Гігроскопічність
– здатність матерії вбирати вологу, воду.
Інсталяція
"Гігроскопічність" про Тіло, яке вбирає, втягує, всмоктує…
Даніель Конюш (PL), "Даніель Конюш / Невідомий автор", саундтрек з фільму
"The World as Holocaust". 1987/2016, Siralos Motion Pictures. 1987
Презентація
раніше неопублікованого саундтреку до фільму "Світ як Голокост" (за
одноіменним твором Станіслава Лема) з 1987 року. Митець знайшов цей запис в
архівах кінокомпанії Siralos Motion Pictures яка вже не існує.
Тереза
Барабаш (UA), "Ретрансляція
ІІ", аудіовізуальний
об’єкт, 2016
Ретрансляція
– це об’єкт про здатність особи приймати й передавати інформацію, яка, в свою
чергу, трансформується в залежності від того хто передає й хто приймає. Результатом
такого обміну інформації може стати будь-що, в даному випадку – ледь помітна
вібрація нитки, металеві фрагменти, вузлики… тощо.
Славомір Собчак (PL), "ФІАСКО", відео інсталяція,
2016
Реалізація
нав’язує до останньої повісті Станіслава Лема "Фіаско". Проблематизує
окреслення "брати по розуму", яке в ній з’являється.
У
цьому романі Лема, незважаючи на численні автоцитати бере під сумнів суть своєї
попередньої творчості.
Він
приходить до висновку, що розвиток науки і техніки взагалі нас не змінює. Ми є
такими самими, як 200 тис. років тому, коли виник наш вид. Атавізми, що
регулюють людську природу, є причиною нашої поразки в контакті з іншими. Люди
залишаються на вічно загорнутими в свою міфологію. Це, як стверджує Лем, стає
визначаником нашого сучасного людства.
Реалізація
вводить нас в ілюзію руху в космічному просторі, але насправді, то, що ми
бачимо, це тільки прості джерело світла, що переміщаються через простір екрану.
Незалежні буття, до моменту наближення, видаються безпечні по відношенню один
до одного. Їхній контакт однак, призводить до неминучої катастрофи. Хоча "життя"
на екрані, з часом відроджується, проте досвід попередньої катастрофи немовби
зависає у вакуумі.
Візуалізація планети Нібіру Х. Саме
зіткнення з цією уявною планетою є найбільш поширеною причиною "кінця
світу" у "пророцтвах" мережевих "пророків". Зроблена
Ясюкєвічом візуалізація Нібіру на перший погляд нагадує статичне, конвенційне
зображення неокресленого астрономічного об’єкту який покритий нерегулярними
кратерами і помаранчевий диск якого
окреслюється на тлі однорідної чорної космічної безодні. Однак, наближаючись до
проекції, можемо зауважити повільний рух цієї планети довкола своєї осі, але
також і матеріал цієї кулі, що створена із макрофотографії людської шкіри.
Таким чином, "планета", яку описують "прихильники кінця
світу" набирає органічних рис; шкіра оживляє мертву структуру, або -
травестуючи біблійне пророцтво — робить так, що слово (в даному випадку,
пророкування апокаліпсису), "стає плоттю". Отже, це
"утілеснення" неіснуючого об'єкту може розглядатись як критичний
коментар спрямований на соціальні фобії, страхи і вірування, що
матеріалізуються у текстах "пророцтв про катастрофу". Візуалізація
планети Нібіру показує потенційну форму неіснуючого об'єкта, заразом
відтворюючи характерні для різного роду вірувань процеси "осутнення",
надання ознак реальності чомусь, що позбавлене наукового сенсу/можливості
існування.
Фраґмент тексту Вітольда Каніцького
"Епоха Нібіру"
Дарина Скриник-Миська
«Сором, сором. Який сором…». З
такими думками мені вже часом доводилося
ходити мистецькими виставками нашого міста. Але цього разу соромно було за
себе. Виявила, що прочитаний років з десять тому Лемівський «Соляріс» залишився
у пам’яті швидше сліпою плямою, аніж чимось визначеним – чи-то фантастичний
роман, чи-то психоаналітичний (психоделічний?) есей… І тепер заново відкривати
для себе письменника (та ще й якого!) випало не за прочитаними творами, а за
рефлексією художників! А така нагода з’явилася у зв’язку з проведенням у Львові
в рамках Тижня актуального мистецтва пілотного проекту LEMinarium.
Його мультижанровий простір складався з чотирьох
автономних проектів і включав у себе і звукові та відео-інсталяції, і фото, і
скульптуру, і графічні плакати. Декларована організаторами мета – креативні
дослідження літературно-філософського спадку Станіслава Лема.
Неперевершений талант
С. Лема розмірковувати про сучасне та майбутнє людства через моделювання
насущних проблем за посередництвом літературних образів та фантастичних
ситуацій поставив його художні твори на рівень філософії. Тим то й
універсальний створений ним світ, що це та актуальна сучасність, яка може бути
контекстуалізована у мистецтві і тими, хто читав Лема, й тими, хто його не
знає. Це про всіх нас. Про світ, у якому ми живемо чи житимемо у майбутньому.
Про його виклики, які створюємо ми самі.
А тому – хто зна? Може
незнайомство з романом «Маска» цього філософа-літератора додало інтриги до мого
сприйняття робіт однойменного проекту у рамках LEMinarium?
Може й не так важливо, що частина проектів «Маски» була створена в іншому
контексті і без прямої референції до Лема, бо ж у найбезпосереднішому зв’язку з
іншою сучасністю. Назва проекту, куратором-координатором якого є львівський
медіа-художник та учасник мистецького об’єднання «Нурт» М. Барабаш, прямо
вказує на повість письменника. Тим не менше ідея Лемівської «Маски» тут
виступає швидше приводом вести розмову. Ця розмова, знову ж таки, - про наше
«сьогодні» і наше «завтра». Про вплив технологій на людину, про взаємодію
(взаємини?) людини й машини, про тіло й тілесність, про сутність свідомості,
про з’ясування сенсу власного існування, про самопізнання та його межі…
В одному зі своїх інтерв’ю
С. Лем поділився думкою про те, що сучасний світ і його майбутнє зовсім не
дають підстав для радості чи оптимізму. Величезна кількість конфліктів,
науково-технічний прогрес, який людина обертає на загрозу, криза цінностей – проблеми, які він осмислював як філософ
і вписував у художньо-образний світ власних творів як літератор. Тож відео польського
медіа-художника Я. Ясюкевича, що налаштовує на своєрідну «катастрофічність»
образів проекту, цілком перегукується з проблематикою творів С. Лема. І
справді, химерна історія про науковця-дослідника, який дізнається про неминучу
катастрофу, зростаюча тривожна напруга, раптовий спалах і врешті чорний екран – такий собі медійний образ кінця світу, – задають певну тональність для
сприйняття інших робіт.
Інтегративна відео-інсталяція «POST_IDENTITY» А. Лапова, художника, незалежного арт-куратора й дослідника медіа, також була створена поза контекстом проекту «Маска». Але тема ідентичності, яку він досліджує з 2013
року, вдало вписується в концепцію LEMinarium.
Ідентичність у широкому розумінні – спосіб
самовизначення. А в сучасному світі наше самовизначення так чи інакше
відбувається через мережу, net. Коли ж
мережа стає способом організації спільного буття людей, тоді маємо нетовість – новий режим співіснування людської
спільноти, який характеризує нашу сучасність. Нетовість впливає й на нашу
ідентичність –
закинуті у мережу персональні дані, властиво, інформація про те, ким ми є, – деперсоналізуються. З характеристик
унікальної особи вони трансформуються в гомогенну уніфіковану базу даних. В
інсталяції А. Лапова програма рендерним способом обирає дані,
трансформуючи їх у зображення, що постійно змінюються. Цей безперервний потік
випадково схопленої візуалізованої інформації розчиняє персональну ідентичність,
редукує її до кількісного виміру.
Розвиток новітніх технологій
змінює не лише нашу ідентичність, наш режим життя, але й нашу тілесність.
(Пере)осмислення власного тіла, чи то пак просто Тіла, його властивостей та
можливостей досліджує в інсталяції «Гігроскопічність» М. Барабаш. Екран
нових медіа змінює фокус сприйняття тіла та тілесності. Інсталяція виявляє
(не)спростовну протилежність тіла й техніки. Техніка – нейтральна, «мертва». Тіло – емоційно ангажоване, живе. Побачена
через об’єктив тілесність з одного боку приваблює – приховані тканиною рухомі зображення на
екрані хочеться роздивитися, навести різкість. Натомість зображення на
неприкритому екрані на підлозі – чи-то
химерній голові, а чи дивному об’єкті, у який хочеться зазирнути – навпаки відштовхує. Збільшене
зображення губів, що з чваканням втягують повітря, набуває якогось
перебільшено-вульгарного характеру. Технології репрезентують нам буквальність
матерії та її властивостей, яку в буденному житті ми не виставляємо на показ.
Екран виявляє той аспект тілесності, який часто разить нас у літніх людях:
якийсь надмір матеріальності. От тільки тілесність старості сфокусована
прожитими роками, а тут тілесність наближена й виставлена на всезагальний огляд
волею художника.
Про твори С. Лема інколи
кажуть, що у них більше реальності, аніж фантастики. У роботі польського
художника Д. Конюша «Невідомий автор» більше фантастики, ніж реальності, а
точніше містифікації на тему Лема. Його інсталяція доповнена вигаданим
контекстом. Це нібито презентація раніше не оприлюдненого саундтреку до фільму
«Світ як Голокост» нібито з 1987 року, нібито знайденого в архівах неіснуючої
кінокомпанії. Художник пропонує не тільки звуковий трек, але й шматочок
реальності кінця 80-х. Типовий радянський меблевий гарнітур з потертою червоною
оббивкою, архаїчний столик та колонки, навіть обшарпаний вазон з лимоном (у нас
вдома теж такий був) –
ностальгійно-нафталінова фантасмагорія у яку вривається не тільки звук
саундтреку та сусідніх об’єктів, але й забутий образ казенної дійсності початку
Перебудови.
Мабуть один з кращих об’єктів проекту «Маска»
– «Ретрансляція ІІ» Терези Барабаш – надзвичайно лаконічна й стильна по
засобах, глибока й виразна метафора комунікації. Загалом комунікація як
взаєморозуміння – одна з головних умов – не те щоб вирішення глобальних
проблем, але загалом виживання у сучасному світі. Тонесенькі нитки та навішаний
на них колихкий дріб’язок, що урухомлюється звуками з архаїчних радіоприймачів,
– дуже тонко організований образ. Людина тут – лише приглушений шум з динаміків.
«Людське життя нині дуже дешеве — ось що
найжахливіше», - зазначав в одному зі своїх інтерв’ю С. Лем. Як
показати обмін інформацією? Як зробити видимою ситуацію встановлення порозуміння?
Як виразити всю його крихкість і ефемерність?Неможливість порозуміння через референцію до
повісті С. Лема «Фіаско» досліджує в однойменній роботі польський художник
С. Собчак. Поразка при контакті з іншим розкривається тут через образ
жарівки – як відео і як інсталяції-об’єкта. Світло не може пробитися крізь стінки
зафарбованої жарівки (те, що лампочка включена, глядач довідується, коли
відчуває тепло, яке вона випромінює) - самодостатній і місткий образ. Відео зі
світловими об’єктами, що при наближенні виявляються засвіченими жарівками й
розбиваються об уявне скло екрану, - образ неминучої катастрофи. Він логічно
підводить до останньої роботи проекту – «Нібіру Х» Я. Ясюкевича.«Нібіру Х» є назвою візуалізованої автором
вигаданої планети. Зіткнення з нею називають найпоширенішою причиною «кінця
світу» у різноманітних спекулятивних пророцтвах. Автор дуже винахідливо й
дотепно підійшов до репрезентації своєї концепції. З анотації дізнаємося
ключову ідею відео - травестоване біблійне пророцтво «Слово стало Тілом»:
поверхня планети, що повільно обертається довкола своєї осі, створена із
макрофотографії людської шкіри. Перше враження від ефектного яскравого
зображення викликає дитяче почуття захоплення, коли оглядаєш екзотичні фото
далеких планет та галактик, зроблені надпотужною сучасною технікою (ух ти!).
Але усвідомлення того, що ця яскрава рельєфна поверхня - людська шкіра, вносить
цілком інші сенси у поверхневе милування красивою картинкою.
«Нібіру Х» була створена автором ще у 2012 році. Проте її фантастична тематика й справді органічно вписалася в LEMinarium. Але не тому, що це - про Космос і про фантастику. А тому, що це - про сучасну культуру та її стан. Сучасна культура характеризується зміною системотворчого центру як переходу від інтелектуальності й духовності до тілесності (читай «від Слова до Тіла»), від вербальності до візуальності. Культура перестала бути логоцентричною, натомість вона – тілоцентрична. І справді, у центрі сучасного дискурсу опиняється тіло, плоть. Згадаймо загальну тілесно-візуалістську орієнтацію культури, що виражається у споживацтві, культі здоров’я, акцентуації сексуальності, просуванні привабливих іміджів у рекламі, політиці, мистецтві, у ролі нової образності віртуальної реальності інформаційних технологій. Тож іронія роботи Я. Ясюкевича критична і самокритична водночас.
«Нібіру Х» була створена автором ще у 2012 році. Проте її фантастична тематика й справді органічно вписалася в LEMinarium. Але не тому, що це - про Космос і про фантастику. А тому, що це - про сучасну культуру та її стан. Сучасна культура характеризується зміною системотворчого центру як переходу від інтелектуальності й духовності до тілесності (читай «від Слова до Тіла»), від вербальності до візуальності. Культура перестала бути логоцентричною, натомість вона – тілоцентрична. І справді, у центрі сучасного дискурсу опиняється тіло, плоть. Згадаймо загальну тілесно-візуалістську орієнтацію культури, що виражається у споживацтві, культі здоров’я, акцентуації сексуальності, просуванні привабливих іміджів у рекламі, політиці, мистецтві, у ролі нової образності віртуальної реальності інформаційних технологій. Тож іронія роботи Я. Ясюкевича критична і самокритична водночас.
Важко сказати,
чи задоволений був би Станіслав Лем із цих креативних досліджень. Тим не менше,
як зазначав сам літератор, «…якщо люди не тлумачать
твій твір по-різному, - це погано». Загалом
С. Лем скептично ставився до сучасного мистецтва, стверджуючи, що
воно в усьому світі переживає занепад. Та все ж LEMinarium зайвий раз продемонстрував його
креативний потенціал. Сучасне
мистецтво – таки справді ефективний спосіб проблематизувати, осмислювати,
розмірковувати й говорити про сучасність у найрізноманітніших її проявах – чи
то наука, чи релігія, чи політика, чи філософія, а чи література.
.....................................................................................................
http://zbruc.eu/node/56238
http://zbruc.eu/node/56238
